Цюрих дуже різноманітний та атмосферний. Вузькі вулички, від антуражу яких віє глибокою старовиною, та широкі бульвари; підпираючі небо шпилі старовинних церков; розписні середньовічні будинки, такі акуратні, охайні, ніби всі вони збудовані місяць тому; аромат квітучих лип та святкова вечірня ілюмінація; магазини, що засліплюють своєю розкішшю, і демократичний «блошиний ринок»; глінтвейн, смажені каштани та дивовижну ніжність тістечка, з найрізноманітнішою начинкою; величезне мальовниче озеро, яке ділять між собою багато десятків лебедів та сотні чайок; вітражі Марка Шагала, полотна Клода Моне та Сальвадора Далі – все це поєднує в собі Цюрих! І це диво спочиває в обрамленні величних гір.
Райони та географія
Цюрих оточений горами і своєю південною частиною ніби обіймає північні береги однойменного озера, яке тягнеться далеко за межі міста (кілометрів на 40). З озера Цюрих витікає річка Ліммат, що перетинає місто навпіл. Адміністративно та історично місто поділено на 12 районів. Центральним можна умовно назвати Альтштадт (Старе місто), розташоване по обидва боки річки Ліммат і примикає до озера. Саме в Альтштадті і в найближчому його оточенні зосереджена більшість цікавих для мандрівників об'єктів.
Туристам, з метою безпеки, радять уникати відвідування району №4, особливо вулиці Лангштрассе (Langstrasse), де мешкають мігранти.
Визначні пам'ятки
У Цюриху безперечно є, що подивитися. Одних лише музеїв тут кілька десятків: від знаменитого художнього музею Кунстхаус до музею іграшок та музею трамваїв. У місті кілька старовинних церков, з багатовіковою історією: Гроссмюнстер, Фраумюнстер і храм Святого Петра. До визначних пам'яток можна віднести і міську Ратушу, і Оперний театр, і все Старе місто, з його середньовічними вуличками. А ще є непоганий зоопарк, величезне озеро з десятками лебедів, які завжди готові прийняти частування, і ще багато цікавого.
Населення
Цюрих, як і весь кантон, центром якого він є – германомовний. Німецьку мову вважають рідною 77% населення, ще близько 5% - віддають перевагу італійській. Приблизно 30% населення міста – іноземці, насамперед – громадяни Німеччини, Італії. Досить багато сербів та чорногорців. Є й небагато вихідців із африканських та азіатських країн. Але, у будь-якому випадку, у спілкуванні домінує німецька мова, так що, знання кількох розхожих фраз німецькою, туристу знадобиться.
Коротка історія Цюриха
Прийнято вважати, що місто було засноване давніми римлянами – у ті часи на місці сучасного Цюриха існував населений пункт Турикум, який римляни використовували як митний пункт на шляху між Рецією та Белгікою. Потім Турикум увійшов до складу королівства Франків. У IX столітті король Людовік II побудував тут замок і заснував абатство Фраумюнстер. А ще приблизно через сто років з'явилася сучасна назва міста – Цюрих. Пізніше місто стає частиною Священної Римської Імперії, причому імператор Генріх III розширив права абатства, дозволивши йому навіть карбування власних монет. У 1262 Цюрих отримує права «вільного імперського міста», що зумовило швидкий розвиток ремесел і торгівлі.
В 1351 Цюрих став п'ятим членом Швейцарського Союзу, а в середні віки Цюрих увійшов в історію, як один з основних осередків Реформації, яку очолив настоятель Кафедрального собору Ульріх Цвінглі.
Варто зазначити, що місто, як і вся територія сучасної Швейцарії, і в середні віки, і в новий час постійно знаходилося в епіцентрі зіткнення інтересів своїх могутніх сусідів, насамперед Австрії та Франції. Тим не менш, Цюрих завжди зберігав свій статус великого ремісничого та торговельного центру.
У XIX столітті місто переживає бурхливе економічне зростання і стає економічною столицею Швейцарії, поступившись правом політичної першості Берну. Якщо, до 1800 року, у місті проживали близько 10 тис. чоловік, то 1900 року - вже 150 тисяч.
Завдяки своєму нейтральному статусу Швейцарія уникла пожежі Першої та Другої світових воєн. Однак, у березні 1945 року, американські ВПС зазнали міста масованого бомбардування, переплутавши нейтральний Цюрих з німецьким Пфорцхаймом.
З курйозів: у Цюриху (як і майже у всій Швейцарії) жінки отримали виборчі права лише 1971 року. Втім, у швейцарському кантоні Аппенцелль-Іннерроден, жінки почали брати участь у місцевих виборах лише з 1991 року.
